Сьогодні - річниця розстрілів в'язнів Луцької тюрми російськими окупантами.
23 червня 1941 року тисячі патріотів України були вбиті органами НКВД.
Вбиті за те, що вони любили Україну і не хотіли бути рабами Москви.

Ростислав Кушнірук - один з тих волинян, чия родина зазнала втрат: поміж розстріляних були троє його дядьків, тіл яких так і не знайшли.

  Чоловік   згадує, як з початком війни у село Княгинінок , несподівано повернулася раніше заарештована тітка. Тоді йому було неповних 11 років.

"Бачимо - йдуть три жінки. Батько гукнув до сестри: "Ганно, а де ж Петро?!". Вона як стояла, так і впала. Каже: "Постріляли...". Як постріляли?! Як постріляли?! В голові такого не вкладалося! То ж сиділи у тюрмі і за Польщі і живі були! То було страхіття!", - розповідає Ростислав Кушнірук.

 

Петра, Артема та Івана Корольчуків, родичів пана Ростислава, судили за те, що були членами ОУН-боївок, але про смертну кару на той час не йшлося. Сім'я чекала, що їх вивезуть до таборів у Сибіру. Тому родині важко було повірити, що молодих чоловіків розстріляли.

Тітка Ольга розповідала, що жінок чомусь відпустили; перед розстрілом чоловіків один із наглядачів заглянув до камери і гукнув: "Всем лежать тихо, иначе будет так, как вашим мужьям."

Батько Ростислава Кушнірука на другий день з тіткою на підводі поїхав до Луцька шукати загиблих рідних. Ростислав, якого лишили неподалік, згадує, що чув, як кричали з горя люди: "Крики там були - не передати... Мої не знайшли нікого, бо ж тіла скидали у ями, вапном посипали..."

Ростислав Кушнірук був з батьками і на похороні знайдених розстріляних, який німці дозволили організувати у Луцьку у серпні 1941 року. Тоді ж люди поставили чотири дубові хрести на місцях поховань.

Копирайт изображенияІНСТИТУТ НАЦІОНАЛЬНОЇ ПАМ'ЯТІ

Image captionХрести, встановлені в пам'ять про розстріляних, НКВС зруйнувало у 1944 році

Але у 1944-му енкаведисти хрести наказали знести, а ті місця - заасфальтувати.

У 1960 році влада вирішила розмістити у тюрмі музичне училище. Ростиславу Кушніруку довелося працювати тут викладачем.

"Я дав клятву Богу, що танцювати по кістках моїх рідних не буду! За 26 років роботи в училищі я ту клятву не порушив, може тому Бог вділив мені довголіття, щоби я дожив до цих днів. І я готовий стати на коліна перед тими, хто робить таку благу справу", - каже він.

,,,,,,,,,,,,,,,,,,,,,,,,,,,,,,,,,,,,,,,,,,,,,,,,,,,,,,,,,,,,,,,,,,,,,,,,,,,,,,,,,,,,,,,,,,,,,,,,,,,,,,,,,,,,,,,,,,,,,,,,,,,,,,,,,,,,,,,,,,,,,

За даними Інституту національної пам'яті, радянська влада, відступаючи улітку 1941-го перед нацистами, знищила у в'язницях на території Західної України, за різними даними, від дев'яти до 20 тисяч людей.

.

.

джерело-(Оксана Коваленко  для ВВС Україна, Луцьк  23 червня 2017)

В нашій книгозбірні ,до вашої уваги,тематична  віртуальна викладка "Червень 1941:Над пам'яттю роки не владні".

22 червня 1941 року розпочався найкривавіший період Другої світової війни. У нещадному протистоянні сталінського та гітлерівського тоталітарних режимів загинули десятки мільйонів людей.

Пам'ять про синів і дочок українського народу, які відстояли перемогу в тій страшній війні, на своїх плечах винесли тягар воєнного і повоєнного лихоліття, стали жертвами нацизму – назавжди у наших серцях.

Нині зі зброєю у руках захищаючи нашу незалежність і суверенітет, ми особливо гостро усвідомлюємо ціну свободи, миру та безпеки.

Вічна пам'ять полеглим. Честь і слава живим героям!!!